Последние дни я мучительно дописываю большую статью о шиитах Индии, Ашуре и имамбарах Лакхнау. Почему-то меня постоянно тянет на какие-то коннотации с моим любимым великолепным Газали. Приходится все время совать нос в его тексты и биографию. И тут, зараза, в сладчайшем фейсбучике снова началась прокачка нежной темы гнобления солов'їної мови. Дай, думаю, позыбаю, что же пишет украинская википедия о Газали. Ах, сцуко, «найдите 10 отличий». (Нефиг искать, я уже все красненьким выделил).
Ничего неожиданного, к сожалению. Украинский контент в драматической пропорции состоит из копипиздинга и гуглтранслейтинга ненавистного москальского. И честное пионерское, до тех пор пока будет так, до тех пор пока будет тотальное повсеместное торжество воплей и стонов на фоне тотальной контентной импотенции, солов'їна мова нахрен обречена на вымирание за ненужностью. И никакими, бля, законами, вымогами и демонстрациями, никакими стонами о гноблении ее не спасешь. Иными словами, дорогие любители мовы, бросайте нафиг транспaратнты с полезными лозунгами и строем пилите на борьбу с украинским национальным копипиздингом и гуглтранслейтингом москальского контента.
| Русская википедия | Google Translate | Українська вікіпедія |
| Абу-Хамид аль-Газали родился в 1058 в бедной семье, рано потерял отца. Перед смертью отец поручил своему другу-суфию заняться воспитанием и обучением своих сыновей. Его друг некоторое время учил их, а потом отдал в медресе. Его учителем был имам Ахмад ар-Разикани в Тусе. Для продолжения обучения он направился в Джурджан и Нишапур, где далее его учителем стал имам аль-Харамайн аль-Джувайни (ум. 1085), знаменитый последователь Абуль-Хасана аль-Ашари. Молодого Абу-Хамида замечает сельджукский визирь Низам аль-Мульк, он попадает в Багдад и получает высокие должности при дворе, становится авторитетным учёным и богословом. С 1091 по 1095 он преподаёт в медресе аль-Низамия. Среди его учеников — Абу Бакр Ибн аль-Араби[2]. 1092 Низам аль-Мульк погибает от убийцы-ассасина. 1095 аль-Газали отправляется в хадж, и покидает Багдад, бросая карьеру в момент её расцвета. 11 лет до 1106 он ведёт жизнь отшельника. Он объясняет свой поступок тем, что в среде богословов и законоведов наступило разложение, и его охватила «боязнь ада». Он посетил святые места Мекку, Медину, также Иерусалим, Дамаск, Багдад и прожил в отшельничестве в Тусе. В эти годы он написал наиболее значительные свои сочинения. В 1106 Фахр аль-Мульк заставил Газали вернуться к преподаванию, аль-Газали начинает снова читать лекции в медресе аль-Низамия в Нишапуре. Незадолго до смерти он снова бросает преподавание и возвращается в Тус. Живёт в келье и учит молодых последователей суфийскому образу жизни. Аль-Газали умер в декабре 1111 в возрасте 55 лет. |
Абу-Хамід аль-Газалі народився в 1058 в бідній родині, рано втратив батька. Перед смертю батько доручив своєму другу-суфію зайнятися вихованням і навчанням своїх синів. Його друг деякий час навчав їх, а потім віддав в медресе. Його вчителем був імам Ахмад ар-Разікані в Тусе. Для продовження навчання він попрямував в Джурджан та Нішапур, де далі його вчителем став імам аль-Харамайн аль-Джувайні (пом. 1085), знаменитий послідовник Абуль-Хасана аль-Ашарі. Молодого Абу-Хаміда зауважує сельджукський візир Нізам аль-Мульк, він потрапляє в Багдад і отримує високі посади при дворі, стає авторитетним вченим і богословом. З 1091 по 1095 він викладає у медресе аль-низам. Серед його учнів - Абу Бакр Ібн аль-Арабі [2]. 1092 Нізам аль-Мульк гине від вбивці-ассасина. 1095 аль-Газалі відправляється в хадж, і покидає Багдад, кидаючи кар'єру в момент її розквіту. 11 років до 1106 він веде життя відлюдника. Він пояснює свій вчинок тим, що в середовищі богословів і законознавців настало розкладання, і його охопила «боязнь пекла». Він відвідав святі місця Мекки, Медіни, також Єрусалим, Дамаск, Багдад і прожив в отшельничестве в Тусе. У ці роки він написав найбільш значні свої твори. У 1106 Фахр аль-Мульк змусив Газалі повернутися до викладання, аль-Газалі починає знову читати лекції в медресе аль-Нізам в Нішапурі. Незадовго до смерті він знову кидає викладання і повертається в Тус. Живе в келії і вчить молодих послідовників суфійського способу життя. Аль-Газалі помер у грудні 1111 у віці 55 років. |
Абу-Хамід аль-Газалі народився в 1058 в бідній сім'ї, рано втратив батька. Перед смертю батько доручив своєму другу-суфію зайнятися вихованням і навчанням своїх синів. Батьків друг деякий час навчав їх, а потім віддав у медресе. Вчителем Аль-Газалі був імам Ахмад ар-Разікані в Тусі. Для продовження навчання Аль-Газалі попрямував у Джурджан та Нішапур, де далі його вчителем став імам аль-Харамайн аль-Джувайні (пом. 1085), знаменитий послідовник Ашарі. Після того, як молодого Абу-Хаміда помітив сельджукський візир Незам уль-Мульк, він потрапив у Багдад і отримав високу посаду при дворі, став авторитетним вченим і богословом. З 1091 по 1095 Аль-Газалі викладав у медресе Аль-Нізамія. Серед його учнів, зокрема, був Абу Бакр Ібн аль-Арабі[1]. 1092 Незам уль-Мульк загинув від руки вбивці-асасина. 1095 аль-Газалі відправляється в хадж, і покинув Багдад, завершивши придворну кар'єру в момент її розквіту. 11 років до 1106 він вів життя самітника. Аль-Газалі пояснював свій вчинок тим, що в середовищі богословів і законознавців настало розкладання, і його охопила «боязнь пекла». Аль-Газалі відвідав святі місця Мекку, Медину, також Єрусалим, Дамаск, Багдад і прожив на самоті в Тусі. У ці роки він написав найзначніші із своїх творів. У 1106 Фахр аль-Мульк змусив Газалі повернутися до викладання, і аль-Газалі відновив свої лекції в медресе аль-Нізамія в Нішапурі. Незадовго до смерті він знову облишив викладання і повернувся в Тус, де жив у келії, навчаючи молодих послідов- ників суфійському способу життя. Аль-Газалі помер у грудні 1111 у віці 55 років. |
